Інвестиції в акції та фонди: як знизити ризик портфеля?

Для довгострокового чи середньострокового інвестора немає сенсу знижувати ризик просто так, його потрібно оптимізувати за потребами самого інвестора. Якщо довгостроковою метою інвестора є сума (вартість портфеля), яка може бути досягнута при щорічному прирості капіталу в 12-15% річних, то під цю очікувану дохідність потрібно оптимізувати ризик портфеля.

По суті, мінімізувати слід ризик під заданий рівень очікуваної прибутковості. І це ключова концепція оптимізації ризику та прибутковості, вона будується на припущенні, того, що портфель може мати оптимальне співвідношення очікуваної прибутковості та ризику.

Ризик та прибутковість завжди пов'язані між собою, і тому мати ризик у портфелі, це означає мати певну очікувану прибутковість. Інша річ, як цим ризиком управляти, як регулярно перераховувати і тим самим актуалізувати ризик та очікувану прибутковість. Якщо акції компанії мають високий потенціал зростання, у цієї акції буде й більший ризик (ринковий ризик та несистематичний ризик). Звісно, структура та параметри ризику портфеля залежатимуть від ринкових очікувань та від макроекономічного прогнозу на найближчі 6-12 місяців.

Якщо економіка зростатиме і розвиватиметься, компанії розширюватимуть виробництво, то як наслідок прибутковість компанії зростатиме. Інституційні інвестори, які в основному і володіють 95% всіх активів, прагнутимуть купити ці активи у свій портфель.

І навпаки, якщо за прогнозами аналітиків, економіка відчуватиме труднощі, то й на рівні компаній спостерігатимуться аналогічні процеси. Прибутковість компаній знижуватиметься, конкуренція загострюватиметься і як наслідок волатильність зростатиме, і в якийсь момент часу акції будуть падати разом із ринком чи швидше за ринок.

Звідси й висновок, що ризик і прибутковість пов'язані між собою, тобто тією чи іншою мірою корелюють із поведінкою індексу широкого ринку S&P500. Все залежить від конкретної компанії, її місця у ланцюжку створення цінності та від її ступеня ризику, кредитного навантаження тощо.

У світі інвестицій існують два основні види ризику, це ринковий ризик (систематичний), який не можна повністю виключити, і існує волатильність (несистематичний ризик - Standard Deviation) – це власний ризик компанії або активу, що виражається як середньоквадратичне відхилення ціни активу від своєї середньої. Таке відхилення ціни активу може бути або вгору або вниз.

Ринковий ризик - це Бета активу, яка в основному залежить від кореляції до ринку та рівня кредитного навантаження компанії. Компанії з високим борговим навантаженням, за рахунок кредитного плеча генерують вищу ROE (прибутковість власного капіталу) у періоди зростання економіки. Все залежить від співвідношення, власного та позикового капіталу компанії. Але це все за сильних конкурентних переваг компанії.

Standard Deviation – це власний несистематичний ризик активу, який залежить від ступеня нестабільності прибутків компанії. По суті, якщо компанія нестабільна у своїх прибутках, то ринок на це відповідно реагує, продає або купує акції цієї компанії, або спекулює на цих коливаннях ціни.

Іншими словами, Standard Deviation це просто характеристика ціни активу, актив може зростати і падати, ціна коливатиметься в обидві сторони від своєї середньої, при цьому загальний тренд ціни активу може бути або вгору або у низ. Сприймати цей вид ризику потрібно як параметр, з яким можна працювати та мінімізувати за рахунок правильної диверсифікації портфеля.

Довгостроковому інвестору треба пам'ятати, що стратегія важливіша за тимчасову волатильність. І якщо Ви відібрали актив у свій довгостроковий портфель, його потрібно тримати на всій протяжності горизонту інвестування. Звичайно періодично потрібно робити ребалансування портфеля, і приводити параметри портфеля до його стратегічних і цільових параметрів. Але робити ребалансування потрібно правильно і під наглядом професійного менеджера портфелів, або фахівця з інвестиційних стратегій.

Для системного довгострокового інвестора ризик у портфелі це і добре, і погано одночасно, але здебільшого це якийсь потенціал, яким потрібно правильно скористатися. Все буде залежити від толерантності інвестора до ризику та від горизонту інвестування. Якщо інвестору 30-35 років, і його довгострокова мета виражена як необхідна сума через 10-15 років, то в цьому випадку ризик не завадить, а навпаки буде перевагою.

Портфель такого інвестора буде більш агресивним і складатиметься з компаній зростання, індексних фондів та секторальних ETF з бетою вище за ринок. У будь-якому випадку це все дуже індивідуально, і в житті трапляються ситуації, що вимагають швидкого доступу до частини активів портфеля. Тому такі рішення та параметри портфеля краще налаштовувати та формувати разом із фахівцем із фінансового планування та управління інвестиційним портфелем.

В цілому ж слід зазначити, що для великого довгострокового інвестора найкраще не експериментувати самому, а звернутися за детальною інвестиційною консультацією до професійного інвестиційного радника.

---